З електричної точки зору вимоги до мінімальної відстані шляху витоку пов’язані з напругою між двома провідними частинами, індексом стійкості ізоляційного матеріалу до слідів витоку та рівнем забруднення середовища, в якому знаходиться електроприлад.
Мінімальний шлях витоку обмежується, щоб запобігти витоку між двома провідниками через забруднення, які можуть з’явитися на поверхні ізоляційного матеріалу.
Для використання шляху витоку найкоротша ізоляційна відстань між двома провідниками під напругою, які мають бути встановлені, має бути більшою за мінімально допустиму відстань витоку.
При визначенні електричних зазорів і шляхів витоку слід враховувати різні умови використання та фактори навколишнього середовища, такі як номінальна напруга, умови забруднення, ізоляційні матеріали, форма поверхні, розташування та напрямок, а також тривалість часу для витримування напруги. Сучасне обладнання та стандарти продукції включають це вказане значення.
Зокрема, за різних умов використання, через електричну поляризацію ізоляційного матеріалу навколо провідника, ізоляційний матеріал стає зарядженим. Радіус цієї зарядженої ділянки (якщо провідник круглий, заряджена площа є кільцевою) є шляхом витоку. Величина шляху витоку безпосередньо пов’язана з робочою напругою, ізоляційними матеріалами тощо. У той же час зверніть увагу, що різні середовища використання також матимуть вплив, наприклад тиск повітря, забруднення тощо.
Шлях витоку та електричний зазор — це два різні поняття.
Величина електричного зазору залежить від пікового значення робочої напруги, і більший вплив на нього має рівень перенапруги електромережі. Шлях витоку залежить від ефективного значення робочої напруги, і більший вплив на нього має значення CTI ізоляційного матеріалу. Обидві умови повинні виконуватися одночасно, тому за визначенням шлях витоку не може бути меншим за електричний зазор у будь-який час. Звичайно, для двох заряджених об’єктів зазвичай неможливо спроектувати шлях витоку, який буде меншим за електричний зазор.